Welcome to the 

Ukrainian American Bar Association

"Смітник" на Різницькій?

27 Oct 2014 12:18 PM | Anonymous

Швидке та об'єктивне розслідування злочинів режиму Януковича, скоєних під час Революції гідності, - одна з найбільш поширених обіцянок постмайданної влади. Чи виконала вона її? 

4566 заяв і повідомлень громадян про вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з масовими акціями протестів, що мали місце з 21 листопада 2013-го по 22 лютого 2014 року. Саме така цифра фігурує в журналах Єдиного обліку (ЄО), що підтвердило Головне управління МВС України в Києві на запит Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні. Скільки випадків належним чином розслідувано, скільки проваджень доведено до суду? Питання, на жаль, риторичне.

25 лютого 2014 року Верховна Рада України звернулася до Міжнародного кримінального суду (МКС) про визнання Україною юрисдикції суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, що призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протестів. Згідно зі ст. 77 Римського статуту МКС суд може призначити один з таких видів покарання особі, визнаній винною у скоєнні злочину: а) позбавлення волі на певний строк, що обчислюється в кількості років, яка не перевищує максимальної кількості в 30 років, або б) довічне позбавлення волі в тих випадках, коли це виправдано виключно тяжким характером злочину. Крім позбавлення волі, МКС може призначити штраф і конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих прямо або опосередковано в результаті злочину.

Само по собі звернення України до Міжнародного кримінального суду не дало конкретних результатів, оскільки первинний тягар збирання доказів та їх передачі до судів лежить на Україні в особі компетентних органів, конкретно - на органах прокуратури, внутрішніх справ та Служби безпеки. Координуюча роль у даному процесі відводиться Генеральній прокуратурі, яка здійснює нагляд за дотриманням законності та підтримує державне обвинувачення. 

А тим часом сьогодні 4566 заявам і повідомленням про злочини відповідає результат -  відсутність вироків у національних судах про притягнення винних до кримінальної відповідальності

Заяві генерального прокурора про викрадення Януковичем 100 млрд дол. США державних коштів - запевнення про їх пошуки, що тривають і досі. Настанові президента генеральному прокурору посадити трьох своїх друзів та завоювати довіру народу - вихід на свободу Добкіна, систематичні втечі Топаза та смітник на Різницькій. 

На тлі гучних заяв і невиконання своїх прямих обов'язків надзвичайно болючими для суспільства виявилися зміни до статті 121 Конституції України, які, за мовчазної згоди президента, непомітно доповнили ще одним повноваженням органів прокуратури: правом виправдовувати свою бездіяльність.

Кримінальні провадження 
щодо публічних осіб

Нагадаємо, що 22 лютого 2014 року постановою Верховної Ради України №760-VII на представника партії "Свобода" Олега Махніцького було покладено обов'язки уповноваженого по контролю за діяльністю Генеральної прокуратури України. Дослівною мотивацією даного рішення була необхідність "забезпечення національної безпеки України". Того ж дня постановою ВРУ №758-VII з тих самих мотивів В.Наливайченка було призначено уповноваженим по контролю за діяльністю Служби безпеки України, а А.Авакова - виконувачем обов'язків міністра внутрішніх справ. Таким чином з 22.02.2014 у правоохоронних органів з'явилися реальні інструменти для прийняття рішень, які відповідали вимогам часу. 

З відомостей, оприлюднених на сайті Генеральної прокуратури України, дізнаємося, що 25 лютого 2014 року Головне слідче управління Генеральної прокуратури розпочало кримінальне провадження за фактами організації вчинення умисних убивств під час проведення масових заходів на майдані Незалежності в Києві у період з листопада 2013-го по лютий 2014 року, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості згідно з ч. 2 ст. 115 КК України.

У рамках розслідування даного кримінального провадження 26.02.2014 р. В.Януковичу, А.Клюєву, В.Пшонці, В.Захарченку, О.Якименку, С.Шуляку оголошено про підозру. Днем раніше генеральний прокурор повідомив, що В.Януковича оголосили в розшук, а суд виніс відповідну постанову про його затримання і доправлення до суду для обрання запобіжного заходу. Тоді ж Махніцький наголосив, що ведуться слідчі й пошукові заходи щодо встановлення місцеперебування бійців, які втекли зі зброєю, спецпідрозділу "Беркут" і вищих чиновників правоохоронних органів, підозрюваних у причетності до масового вбивства мирних громадян. Йшлося про сотні високопосадовців, які мають постати перед судом за скоєння злочинів проти людяності та пограбування країни. Однак за винятком постанови суду про затримання Януковича ми нічого не знаємо про існування сотень постанов судів про затримання таких осіб і доправлення їх до суду в лютому 2014 року

27 лютого 2014 року ЗМІ повідомили, що Янукович перебуває на території РФ, перед тим відвідавши Харків, Донецьк, Крим (змінюючи місце перебування на території України впродовж останніх 5 днів у супроводі А. Клюєва). Озвучуючи версії втечі, А.Аваков нагородив оваціями прикордонників, які завадили вильоту Януковича з Донецька, що змусило останнього шукати інші шляхи для залишення країни. Як згодом стало відомо, разом з Януковичем до РФ виїхали його сини та сотні прибічників, прямо або опосередковано причетних до вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів на території України. Більшість з них "тікали" без особливого поспіху. 

Знову ж таки зі ЗМІ стало відомо про перші хвилі "втікачів", серед яких, окрім екс-президента та його синів, були М.Азаров, А.Портнов, Ю.Чмир, В.Писаренко, І.Калєтнік (якого, за повідомленнями Авакова, у Сімферополі затримала Прикордонна служба і після "певного розгляду відпустила на рейс в Російську Федерацію з огляду на те, що він народний депутат і має недоторканність"), В.Захарченко (який намагався залишити територію, але, за версією Авакова, був зупинений прикордонниками), С.Курченко, П.Лєбедєв, О.Якименко, В.Пшонка О.Клименко (В.Пшонка, О.Клименко та ще троє чоловіків з їхнього супроводу в аеропорті Донецька намагалися зареєструватися на рейс і "вчинили спротив працівникам прикордонної служби",- А.Аваков), А.Пшонка, О.Лукаш, О.Клименко та С.Арбузов. Тоді ж з'явилася інформація Державної прикордонної служби про те, що територію України залишили М.Добкін і Г.Кернес. Згодом останні двоє спростували свою втечу, а Кернес узагалі заявив, що співпрацюватиме з новою владою, визнаватиме всі закони, і принагідно пояснив, що два дні перебував у двох країнах - Росії та Швейцарії - на зустрічах з друзями. Інші посадовці та їхні спільники зникали з України протягом усього року. 

У зв'язку з тим, що перебування вказаних осіб за кордоном унеможливлює розслідування резонансних кримінальних проваджень (а також є виправданням для прокуратури), виникає запитання про першопричину: чи була можливість запобігти втечі екс-чиновників з України ? До сьогодні жодна офіційна посадова особа керівного рівня СБУ, МВС, ГПУ не надала суспільству результатів розслідування обставин втечі з країни всіх, хто був причетний до придушення протестного руху та пограбування країни. Версії, відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, мають утілюватися у конкретні результати розслідування, за наслідками чого слідчий або прокурор (у разі, якщо прокурор не погоджується з думкою слідчого) складається обвинувальний акт, який спрямовується до суду в порядку ст. 291 КПК. 

Отже, постає запитання: хто винен у втечі сотень високопосадовців, через що сьогодні неможливо провести публічні процеси щодо встановлення винуватості чи невинуватості кожного з них? Якщо винні працівники Прикордонної служби (Литвин?) - надайте докази, підтримуйте обвинувачення, передавайте провадження до суду. Якщо винні представники влади (в тому числі А.Аваков, який брав під контроль провадження про втечу Януковича) - такі посадові особи мають бути відсторонені від займаної посади. Все інше - за тією самою процедурою, що й стосовно прикордонників. В іншому випадку, якщо є підстави вважати, що зазначені особи виїздили з України у зв'язку з відсутністю обмежень на перетин кордону, виникає запитання про вжиття ефективних і своєчасних заходів щодо їх термінового затримання, починаючи з 22 лютого. Причому сьогодні виникають запитання не тільки щодо втеч, які мали місце в лютому, а й про відсутність адекватних заходів для затримання високопосадовців, які причетні до придушення протестного руху і які виїздили з України та переховували свої активи протягом усього 2014 року без адекватного реагування правоохоронних органів. 

Для того щоб розставити всі крапки над "і", генеральний прокурор має прозвітувати по кожному прізвищу та поінформувати суспільство, чи порушено кримінальне провадження і коли - щодо кожної публічної особи; які заходи вжито до затримання особи і чи були вони своєчасними; чи заарештовано майно і коли. У разі, якщо прокуратура виявляє порушення, вона не може їх виправдовувати чи втаємничувати. Допущені помилки слід розмежувати на випадки службової недбалості або злочинної змови з утікачами. І генеральний прокурор повинен це усвідомлювати, аби відновити втрачену довіру до влади. Так уже складається, що генеральний прокурор у постреволюційний період є своєрідним символом політичної волі президента та уряду.

В ситуації, що склалася, підхід "відкритості" є беззастережно виправданим, бо йдеться не про таємницю слідства у "звичайному" кримінальному провадженні, а про те, що генеральний прокурор здійснює нагляд за дотриманням законності під час розслідування кримінальних проваджень щодо перших осіб країни - а отже, провадження є публічним і до нього застосовуються особливі правила. Якщо генеральний прокурор не звітує перед громадськістю, він цим засвідчує свою відірваність від суспільства, а це наштовхує на висновок про його бездіяльність і невідповідність займаній посаді. 

Генеральна прокуратура нині пропонує суспільству результати не у формі обвинувальних вироків, а під виглядом виправдань: у неможливості притягнути Януковича і Ко до відповідальності звинувачується РФ, яка не видає екс-чиновників та олігархів Україні; передати до суду провадження щодо тих осіб, які перебувають в Україні, неможливо, оскільки все ще триває розслідування; надати правову оцінку діям Добкіна і Кернеса ми не можемо, оскільки остаточне рішення ухвалює суд. 

От і виникає у суспільства риторичне запитання: чи прокуратура "зливає" провадження чи не вміє їх розслідувати. В обох випадках настав час звітувати про виконану роботу. Це той невідворотний момент, коли карета може перетворитися на гарбуз, а таємне (ймовірна злочинна бездіяльність прокуратури) стати явним. 

З огляду на результати, які є на сьогодні, керівництво Генеральної прокуратури мало би або пояснити суспільству коректність своєї поведінки, або ж піти у відставку

Як повідомляє заступник генерального прокурора Олексій Баганець в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна", тільки 11 квітня 2014 р. суд, за зверненням прокуратури, видав санкцію на затримання і доправлення до суду Андрія Клюєва. Особливої уваги заслуговує й інше провадження - в рамках якого фігурує прізвище Бойко. 18.06.2014 р. Головне слідче управління Генеральної прокуратури розпочало розслідування провадження про скандальну закупівлю нафтогазових вишок за завищеною ціною. Розслідування було розпочато за фактом заволодіння невстановленими особами, які діяли від імені службових осіб ДАТ "Чорноморнафтогаз", державними коштами в сумі 400 млн дол. США під виглядом закупівлі вишок для видобування нафти і газу на Чорноморському шельфі. Вказане кримінальне правопорушення кваліфіковано за ч. 5 ст. 191 ККУ (заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою). Але в цьому провадженні колишній віце-прем'єр-міністр України Ю.Бойко фігурує лише як свідок. 

Тільки 20 березня 2014 р. з'явилося офіційне повідомлення Генеральної прокуратури про те, що Генеральна прокуратура України оголосила про підозру голові спостережної ради ГК "СЄПЕК" Сергієві Курченку у спільному з іншими особами розкраданні майна державного підприємства ПАТ "Укргазвидобування" шляхом здійснення протиправних господарських операцій купівлі-продажу скрапленого газу, що завдали інтересам держави збитки в особливо великих розмірах на загальну суму понад 1 млрд грн. Злочин було кваліфіковано за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), а підозрюваного оголошено в розшук, оскільки на той час його місцезнаходження було вже невідоме - що логічно, бо минув майже місяць з моменту повалення Януковича.

Новини у провадженні Едуарда Ставицького та Миколи Присяжнюка з'явилися для громадськості тільки 22 березня 2014 р., коли слідчі з особливо важливих справ Генпрокуратури України провели 32 обшуки в помешканнях і офісах, які, ймовірно, належали колишнім урядовцям - екс-міністру енергетики та вугільної промисловості та екс-міністру з питань аграрної політики та продовольства. Цих осіб Генеральна прокуратура відкрито називає "сім'єю" Януковича і звинувачує у розкраданні державного майна шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах. Проте високий статус посадовців не спонукав керівництво МВС та прокуратури до негайних і рішучих заходів у перший місяць виконання ним своїх повноважень. Пізніше, 7 квітня 2014 р., стало відомо, що Головне слідче управління Генеральної прокуратури України розслідує кримінальне провадження за ч.5 ст.191 ККУ (привласнення, розтрата майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб) стосовно М.Присяжнюка. Але навіть при тому, що екс-високопосадовець підозрюється у заволодінні коштами Аграрного фонду у сумі майже 540 млн грн, що були виділені державою для закупівлі об'єктів державного цінового регулювання, а саме цукру-піску, питання про затримання Присяжнюка було порушене й вирішене тільки в першій половині квітня через Печерський районний суд міста Києва, який надав дозвіл на його затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 

30 квітня 2014 р. стало відомо, що Головне слідче управління Генеральної прокуратури України розпочало досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом зловживання владою та службовим становищем колишнім міністром доходів і зборів України Олександром Клименком та іншими службовими особами міністерства, а також ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України). 

Проте найцікавіше те, що стосовно О.Клименка повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) було винесено тільки 29 квітня 2014 р. Більше того, тільки 6 травня 2014 р. Головне слідче управління надіслало Клименкові виклик для надання пояснень та проведення слідчих дій у рамках даного кримінального провадження.

Що ж до провадження стосовно причетності банківської установи Клименка до фінансування тероризму - тут перші результати з'явилися тільки в липні 2014 р., про що свідчить повідомлення Генпрокуратури від 11.07.2014 р. про розслідування кримінального провадження за фактом зловживання владою та службовим становищем колишнім міністром доходів і зборів України та іншими службовими особами цього міністерства, а також ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Вказане провадження було відкрито за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 368-2 Кримінального кодексу України. Як свідчать офіційні дані, тільки наприкінці червня 2014 р. на виконання вказаного доручення було отримано відповідь, де зазначено, що встановлено підконтрольну О.Клименкові банківську установу - ПАТ "Грін Банк" (м. Київ, вул. Костянтинівська, 10), яка використовувалась і використовується для згаданих вище цілей. На клопотання слідчого Печерський райсуд м. Києва 04.07.2014 р. виніс ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку в приміщенні ПАТ "Грін Банк" з метою вилучення документів, комп'ютерної техніки, записів, предметів, а також коштів, здобутих злочинним шляхом, які мають значення для розслідування цього кримінального провадження. Проте найбільш цинічним щодо народу України є те, що станом на 11 липня 2014 р. прокуратура офіційно повідомляє, що "на даний час проводиться огляд вилучених документів та вирішується питання про внесення відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань за відповідними статтями Кримінального кодексу України". Таким чином, на середину липня власне кримінального провадження за даним фактом не існувало, відтак і не вживалося заходів для припинення правопорушень. 

Тільки 4 липня 2014 р. було обрано запобіжний захід колишньому першому заступникові В.Захарченка Сергію Лекарю. Звісно ж, символічно для останніх подій - домашній арешт. Це при тому, що, на думку прокуратури, С.Лекарь у січні 2014 р. організував незаконне постачання спеціальних засобів (виробництва Російської Федерації) для їх використання під час силового розгону протестувальників у м. Києві безпосередньо за дорученням В.Захарченка. Слід нагадати, що 22 січня 2014 р. саме С.Лекарь подав на розгляд уряду проекти змін до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку. Цього ж дня вказані Правила, якими дозволялося використання спеціальних засобів виробництва РФ, були ухвалені на засіданні уряду. Таким чином, на думку державного обвинувачення, С.Лекарь вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу) Кримінального кодексу України. Тільки 02.07.2014 йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, а 04.07.2014 Печерський районний суд м. Києва обрав С.Лекарю запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю. Зважаючи на "успішну" практику застосування такого запобіжного заходу в Україні, громадськість, звісно, має право ставити запитання. 

Не інакше як шокуючою можна назвати інформацію про те, що тільки 28.05.2014 р. Прокуратура м. Києва зареєструвала кримінальні провадження за фактами вчинення протиправних дій колишнім заступником глави адміністрації президента України Андрієм Портновим. Позиція прокуратури полягала в тому, що в червні 2010 р. А.Портнов, використовуючи своє службове становище, незаконно очолив кафедру конституційного права Київського національного університету імені Т.Шевченка, а також заволодів коштами університету. Крім того, з метою незаконного впливу на судову систему України -d вже як представник вищого навчального закладу - Портнов став членом Вищої ради юстиції. За цими фактами розпочато кримінальні провадження за ч. 2 ст.191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) та ч.1 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем). Пізніше, звертаючись до Європейського суду з приводу скасування санкцій Ради ЄС Портнов зазначить, що ці санкції є неправомірними і ґрунтуються на сфальшованих даних прокуратури, оскільки щодо нього не існувало кримінального переслідування в Україні станом на момент ухвалення рішення про застосування санкцій (березень).

Цими ж датами столична прокуратура внесла відомості до ЄРДР про вчинення колишнім міністром юстиції України Оленою Лукаш кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 367 (службова недбалість), ч. 2 ст. 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку), пов'язаних із припиненням роботи всіх єдиних та державних реєстрів інформаційної мережі Міністерства юстиції України. Як переконує слідство, О.Лукаш у жовтні 2013 р., обіймаючи посаду міністра юстиції України, дала вказівку т.в.о. генерального директора ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України внести незаконні зміни до комп'ютерних програм, що забезпечують функціонування єдиних та державних реєстрів. Як констатувалося, внаслідок таких дій у роботі реєстрів сталися збої, що призвело до несанкціонованого блокування інформації та спотворення процесу її обробки. 

З офіційної інформації також випливає, що тільки 20.05.2014 р. Генеральна прокуратура України зареєструвала кримінальне провадження за ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) та ч. 2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу України стосовно колишнього міністра юстиції Олександра Лавриновича (2010–2013), його заступника, начальника департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності та екс-міністра юстиції Олени Лукаш (2013–2014 рр.) за фактом розтрати бюджетних коштів. Водночас згадаймо, де в цей час перебували пані Лукаш та інші фігуранти кримінальних проваджень.

Інформація про початок розслідування діянь Рената Кузьміна з'явилися на офіційному сайті Генпрокуратури тільки 30.05.2014 р. Як повідомлялося, Головне слідче управління Генеральної прокуратури України розпочало досудове розслідування за фактом організації у 2010 р. колишнім першим заступником генпрокурора незаконного затримання екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та підбурювання судді Печерського суду столиці до обрання йому запобіжного заходу у вигляді арешту. Відомості про подію було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 3 ст. 27 (види співучасників) і ч. 2 ст. 375 (винесення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), ч. 3 ст. 27 і ч. 3 ст. 371 (завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою) Кримінального кодексу України. Але тільки 27 червня 2014 р. Генеральна прокуратура оголосила Кузьміна в розшук.

А як має реагувати суспільство, коли тільки наприкінці вересня 2014 р. Прокуратура Обухівського району Київської області розпочала кримінальне провадження за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Обухівської райдержадміністрації та управління земельних ресурсів з приводу виділення землі Юрію Мірошниченку (представнику президента Віктора Януковича у Верховній Раді)? Очевидно, що в даному провадженні винними можна визнати тільки посадових осіб. Водночас як бути з тим, що Мірошниченко з 23 березня 2010 р. свідомо виконував доручення Януковича, фактично приймаючи на себе відповідальність. І це не ті ситуації, коли хтось щось не так зрозумів. Що ж до самого Мірошниченка, то, як відомо, кримінального провадження проти нього не порушено, до нього не застосовано жодних запобіжних заходів, він не перебуває в розшуку, і, складається враження, з діями Януковича у прокуратури не асоціюється. 

Немає сумніву, що всі наведені факти є системою і цілеспрямовано орієнтують громадськість на проведення окремого розслідування за фактом зловживання владою або службовим становищем службовими особами прокуратури, органів внутрішніх справ та Служби безпеки, що, ймовірно, могло призвести до втечі від правосуддя Януковича та його співучасників, а також легалізації ними державних активів на свою користь. 

Цілком раціональним кроком з боку генерального прокурора були б дії на випередження: він має визнати прорахунки і забезпечити повне, всебічне та об'єктивне розслідування з направленням кримінальних проваджень до суду - вже стосовно осіб, які саботували вказівки вищого керівництва.Якщо ж такого рішення не ухвалюється - відповідальність приймає керівник.

Втрачена довіра

Теза про те, що суспільство має довіряти силовим структурам, не потребує обговорення. Проте що робити в ситуації, коли віра у справедливість досі залишається ілюзією?

У ЗМІ набула розголосу інформація про те, що, будучи на посаді генерального прокурора України, Олег Махніцький звертався з листом-клопотанням до австрійської влади, в якому просив зняти арешт з рахунків екс-глави адміністрації президента Януковича Андрія Клюєва. Як повідомлялося, в листі наголошувалося, що доказова база його вини є недостатньою. Ми не маємо доказів на підтвердження цього, але, попри тривале невизнання такого факту в цілому, новий генпрокурор В.Ярема визнав його опосередковано: "Були деякі рухи з приводу Клюєва, щоб зняти його з розшуку, але ці рухи були негайно припинені. Це питання наших внутрішніх службових розслідувань". Але самовпевненість Яреми відверто дивує: таке враження, що він живе не в державі, яку вибороли і для нього в тому числі звичайні люди. Питання про "зняття арешту з майна Клюєва" генеральний називає "деякими рухами з приводу Клюєва", а спробу сфальшувати провадження - "питанням внутрішніх розслідувань". Такими принципами чиновники керувалися раніше, коли одні посадовці виправдовували інших. Але ж ми вже живемо в іншій країні, пане прокуроре!

Чи викликає довіру до прокуратури те, як розслідується загальновідомий факт побиття свободівцями керівництва НТКУ?19 березня 2014 р. О.Махніцький повідомив, що гарантує неупереджене досудове розслідування дій нардепів в НТКУ. Як нагадав тоді генпрокурор, "однією з вимог Майдану була відмова від практики вибіркового правосуддя і утисків, що застосовувалися до громадян залежно від політичної належності", а "вітчизняні політики несуть подвійну відповідальність". У результаті 20 серпня 2014 р. стало відомо, що Генеральна прокуратура провадження закрила, і, що найцікавіше, у матеріалах провадження не було заяви від потерпілого. Чи варто нагадувати і про той факт, що прокуратура почала перевірку діяльності керівництва НТКУ якраз у момент порушення провадження за статтею "хуліганство"?

Чи викликає довіру до прокуратури те, що 13 червня 2014 р. вона передала до суду кримінальне провадження стосовно двох осіб, які завдали тілесних ушкоджень активістці Майдану Тетяні Чорновол? За інформацією Махніцького, вказаним особам інкримінується вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 296 (хуліганство), ч. 2 ст.122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України. Не треба бути слідчим, щоб відрізнити переслідування учасника протестного руху від звичайного хуліганства. Очевидно, що кваліфікація вказаних дій як окремого випадку хуліганства руйнує цілу систему причинно-наслідкових зв'язків, які вписуються в загальну картину вчинення владою злочинів проти людяності в період 2013–2014 рр. Цим самим прокуратура не тільки не знаходить підстав вважати наявність у даному резонансному провадженні ознак переслідування владою активістів Майдану, а й "ховає" даний епізод як такий, що може бути віднесений до юрисдикції Міжнародного кримінального суду на шкоду Україні.

Чи викликає довіру до прокуратури перебіг розслідування провадження про побиття учасників протестного руху 30 листопада 2014? Станом на 26 лютого О.Махніцький повідомив, що "наразі готується повідомлення про підозру у вчиненні цього злочину винним у його скоєнні працівникам правоохоронних органів та високопосадовцям, а саме: Клюєву А.П., Сівковичу В.Л., Попову О.П., Коряку В.В. та Федчуку П.М.", проте тільки 31 травня 2014 р. слідчі порушили кримінальне провадження за новою статтею Кримінального кодексу в обхід так званого закону про амністію, про що особисто прозвітував генеральний прокурор. Не акцентуючи уваги на тому, що 29 липня 2014 р. Печерський районний суд м. Києва все ж таки повернув це провадження на дорозслідування в Генпрокуратуру, скажемо про інше - особи з вищою юридичною освітою, які ухвалюють у державі відповідальні рішення, не мають сили волі домогтися, щоб амністійне законодавство, яке приймалося на догоду Януковичу (Закон №712-VII від 19.12.2013 р.), по перше, було визнане неконституційним у частині звільнення від відповідальності (бо цього питання без суду парламент не вирішує), а по-друге, не могло застосуватися в принципі для звільнення від кримінальної відповідальності представників влади та службових осіб, які, зловживаючи своїми правами, перевищуючи повноваження, або безпосередньо завдавали тілесних ушкоджень (та скоювали більш тяжкі злочини) учасникам мирного протесту, або віддавали накази так діяти. Отже, службові особи, які були уповноважені на виконання функцій держави, не були учасниками мирних заходів. Вони вчинили злочин і мають бути покарані. Ця позиція стосується двох законів про амністію, які по черзі підписували Янукович (закон, згаданий вище) і Турчинов (Закон №743-VII від 21.02.2014 р.). Таким чином, замість сильної позиції Генеральна прокуратура не займає ніякої.

Чи викликає довіру до прокуратури те, як розслідується провадження під назвою "Закони про диктатуру"? За відсутності результатів станом на сьогодні, зазначимо, що й саме кримінальне провадження за фактом фальсифікації підрахунку голосів на пленарному засіданні Верховної Ради 16 січня 2014 р. (фігуранти В.Олійник та І.Калєтнік та "235 народних депутатів") було порушено за ч.1 ст. 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України тільки в травні 2014 р. і виключно під тиском громадськості

Чи викликає довіру до прокуратури те, що у правоохоронного органу не виникло жодних запитань до С.Льовочкіна, який обіймав посаду глави адміністрації Януковича з 25 лютого 2014 р., або до С.Ківалова, який виконував обов'язки голови комітету ВРУ з питань правосуддя? В цьому ж переліку є місце прізвищам Медведчук і Ахметов та ряду інших осіб, які не потребують додаткових характеристик і продовжують брати участь в ухваленні державних рішень.

До якого більшого приниження завоювань Революції гідності має дійти генеральний прокурор, якщо він відгукується на запрошення Ківалова, відвідує останнього і не гребує лицемірними рукостисканнями?

Як виявилося, перелік риторичних запитань, які виникли за часів керування прокуратурою Махніцьким, не вичерпався: призначивши своїми заступниками О.Бачуна і А.Даниленка, В.Ярема наче кинув виклик громадськості.

Ярема

Зрештою, чи викликає довіру до прокуратури розслідування всіх злочинів проти людяності, які мали місце під час Революції гідності ? Ніхто не заперечуватиме, що і О.Махніцький, і В.Ярема заступали на посаду генерального прокурора з головним гаслом Майдану - покарати винних у придушенні протестного руху та відновити права потерпілих. Спробуємо відсторонитися від виправдань відсутності результатів воєнним вторгненням РФ і проаналізувати суть проблеми. Найбільш значимою характеристикою подій Революції гідності є те, що всі злочини проти людяності режим Януковича вчиняв системно і цілеспрямовано - йдеться не про окремі злочини, а про їх систему.

Натомість сьогодні можна констатувати, що, попри настійливі рекомендації (вимоги) громадськості (зокрема й Комісії), всі кримінальні провадження розслідуються в індивідуальному порядку, а не в сукупності в рамках широкого розслідування злочинів влади проти свого народу з метою придушити протестний рух. Як результат - більшість кримінальних проваджень кваліфіковано неправильно: частину - як звичайне хуліганство або порушення громадського порядку; частину - завершено за угодами про примирення між потерпілим і підозрюваним/обвинуваченим і, відповідно, не доведено до вироків. А в багатьох випадках людей просто переконали написати заяви про відкликання повідомлень про злочин. Окремі провадження взагалі були "загублені" через застосування так званого закону про амністію, про що йшлося вище. З одного боку, отриманий результат пояснюється тим, що кадри на місцях мають право ухвалювати самостійні рішення. З іншого - очевидно, що саме Генеральна прокуратура тримає на контролі розслідування всіх злочинів, що скоєні під час Революції гідності. А відсутність цілеспрямованої координації системного розслідування злочинів проти людяності означає, що цим самим втрачається можливість належного розгляду провадження у Міжнародному кримінальному суді. Навіть за умови прийняття МКС провадження до розгляду Україна не зможе надати систему доказів того, що всі кримінально-карані дії влади були поєднані одним злочинним умислом - придушити протестні рухи: від справи Тетяни Чорновол до масового винищення людей у період з 18-го до 20 лютого цього року. 

Махницкий

Так і не виконавши того, що зобов'язувався зробити, О.Махніцький залишив посаду генерального прокурора, передавши естафету рішучих заяв колишньому міліціонеру і політику В.Яремі. Після призначення Віталія Григоровича президент наголосив: "Я чекаю не тільки рішучих дій щодо фігурантів кримінальних справ, але й щоб вони опинилися на лаві підсудних". Однак за час, що минув з моменту повалення режиму Януковича, прокуратура запам'яталася не так виконанням завдання, яке поставила Революція гідності, як акцією зі смітником на Різницькій, що сьогодні символізує ізольованість прокуратури від суспільства, її небажання стояти поруч із кожним громадянином нашої держави за свободи, які люди виборювали ціною свого життя. Питання не в гуманності чи доречності проведення Треш Бакет Челендж на Різницькій, а в тому, що Україна шукає генерального прокурора, який буде готовий покласти життя за Україну. 

P.S. Верховна Рада не надавала згоди на звільнення О.Махніцького з посади, що суперечить ст. 85 Конституції України, а отже, постає питання про легітимність нового керівництва Генеральної прокуратури.


Станіслав Батрин


http://gazeta.dt.ua/internal/smitnik-na-riznickiy-_.html

© Ukrainian American Bar Association                                                                                      Terms of Use

Powered by Wild Apricot Membership Software